Волковинська В. Όν η όν: екзистенційний вимір (від Парменіда до Гайдеггера) / Вероніка Волковинська. // Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького національного університету (10-11 травня 2007 року). Філософсько-педагогічні науки. — Чернівці: Рута, 2007. — С. 11-12. 

Онтологічна проблематика актуалізується у ХХ столітті філософським екзистенціалізмом, який засвідчує зміну точки зору на буття. Один із найавторитетніших екзистенціалістів сучасності, Мартін Гайдеггер, визначає своє новоонтологічне кредо: "Чому є суще, а не навпаки — ніщо?" в руслі ніцшеанської критики західної метафізичної традиції. Тому важливим є аналіз точок дотику між новою позицією та традиційним розумінням, що спиралось на Парменіда і його тезу: "Буття є, небуття ж немає".

Буття для Парменіда — особливий погляд на суще в цілому, коли думка схоплює самототожність, цілісність і нерухомість сущого як сущого (όν ή όν). Тобто буття зв’язується із сущим, зовнішнім стосовно людини. Гегель підводить підсумки під таким розумінням: оскільки буття — це все, тобто нічого конкретного, то воно нічим не відрізняється від небуття. Для онтології має наслідок не зближення протилежностей, а те, що буття стає чимось значущим тільки тоді, коли мова йде про буття чогось конкретного. А буття саме собою — порожнє поняття, про яке і сказати нічого не можна. Так ототожнення буття і сущого призводить до нівелювання філософської цінності основного поняття онтології.

На перший погляд, ситуація докорінно змінюється з появою праці "Буття і час". По-перше, вже саме формулювання необхідності поставити питання про смисл буття здається відривом від парменідівської традиції. "Можна уявити, наскільки суб’єкт відійшов від істини Парменіда, коли намагається ставити питання стосовно буття" [1, с. 54]. Звичайно, Гайдеггер не ставить питання: чи є буття?, але Парменід настільки категорично висловлює свою позицію, що будь-яке запитання коливає цей авторитет. По-друге, новим виявляється шлях до буття: він лежить через аналітику присутності. Якщо для Парменіда людина була "сущим серед сущого", то Гайдеггер вважає, що тільки аналітика присутності як роду буття дасть можливість осягнути саме буття.

11

Різниця між підходами очевидна. Але наскільки вона велика? Аналітика присутності як передумова побудови фундаментальної онтології не може вважатись традиційною. Але присутність — вид сущого, і, запитуючи про буття, ми знову приходимо до аналізу сущого: "Оскільки запитуване становить буття, а буття означає буття сущого, опитуваним буттєвого питання виявляється саме суще" [2, с. 6]. Хоча Гайдеггер наголошує на тому, що через суще не можна пізнати буття, але для нього буття — "завжди буття сущого". Тому суще і отримує право свідчити про буття: "Їм [людям] доводиться мати справу з буттям, оскільки вони постійно звертаються до сущого" [3, с. 208]. Знову суще визнається можливим джерелом розуміння буття., тому на перший план знову виходить суще і вже воно вирішує долю буття.

Слід також звернути увагу на наведене вище запитання Гайдеггера. Хоча він і користується запитальною формою, фактично вже все вирішено в самому запитанні. Питання "чому є суще?" передбачає, що суще володіє буттям, суще є — це нагадує тезу Парменіда. Непоміченою залишається підміна буття сущим, адже Гайдеггера цікавить чому є суще, а не чому є буття.

Гайдеггер сприймає тезу Парменіда як аксіому, яка не потребує запитання. Так буття саме собою залишається поза колом онтологічного дослідження. А коли Гайдеггер і робить спроби визначити буття, сам спосіб постановки запитання приводить його до сущого, але не до буття. Неважливо, з чим ототожнюється буття: з буттям сущого в цілому, існуючим поза людиною і незалежно від неї (Парменід), чи з буттям самої людини (Гайдеггер). В обох випадках буття — лише констатація наявності (присутності) сущого. Ототожнення буття і буття сущого не дає нам вирватись за межі абстрактності буття і панування сущого. Онтологія ж покликана зрозуміти не суще, а буття. Доки вона намагається зрозуміти тільки буття сущого, вона не відповідає своїй сутності.

Використана література:

1. Романенко Ю. М. Бытие и естество: Онтология и метафизика как типы философского знания. — СПб.: Алетейя, 2003. — 779 с.

2. Хайдеггер М. Бытие и время.— СПб.: "Наука", 2002. — 451с.

3. Хайдеггер М. Введение в метафизику. ― СПб., 1998. — 304с.

12