| Головна » Статті » Філософія » Онтологія |
Проблема а-кореспондентного розуміння істини у М.Гайдеггера
 Волковинська В. Проблема а-кореспондентного розуміння істини у М.Гайдеггера / Вероніка Волковинська. // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовніть. Матеріали міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 року. — Чернівці: Рута, 2008. — С. 119-121.Визначення істини як ά-λήθει’ї, не-прихованості, формулюється М.Гайдеггером у одночасно із введенням принципу онтико-онтологічної відмінності. Проте ці два елементи "Буття і часу" не пов’язуються автоматично і не відіграють однакової ролі у формуванні онтологічного дискурсу, що орієнтувався б виключно на пошуки смислу поняття "буття". Такий дискурс варто позначити як а-кореспондентний, тобто такий, що не має на меті відповідність сущому та відображення сущого і спирається саме на онтико-онтологічну відмінність. А-кореспондентний онтологічний дискурс повинен ґрунтуватись на відповідному розумінні істини, звідси необхідність визначити співвідношення кореспондентних мотивів у гайдеггерівському підході з а-кореспондентними. Першу вказівку на таке своє розуміння істини М.Гайдеггера дає вже на початку §44 "Буття і часу": Аристотель згадує, що попередні філософи у своїх міркуваннях наслідували саму істину, в іншому місці він називає їх послідовниками того, що саме себе показувало, самих речей. Наслідування "самих речей" орієнтує філософа як шукача істини на відповідність "самим речам", узгодження з ними. А-λήθεια говорить лише проте, що "сутність" первинно розкривається у самих речах, а не в судженнях про них. Проте висловлювання все ще має параметр істинності — нехай і вторинної, адже воно лише вказує на розкритість сущого. "Висловлювання істинне, означає: воно розкриває суще в ньому самому" [2, с. 218]. Таку істину, звичайно, не можна назвати "знанням" у звичному розумінні фіксованості у судженнях характеристик реальності, 119
проте вона все ще є апеляцією до сущого і до його "правди". М.Гайдеггер наголошує, що істина — це розкритість чогось, а якщо насправді це щось не має жодного стосунку до буття, то онтологія (як пошуки смислу буття) може зосередитись лише на самій розкритості, на такому стані Dasein, коли воно у повноті свого буття щось розуміє.
Пройде майже 20 років з часу написання "Буття і часу", а М.Гайдеггер все ще буде направляти вістря своєї критики проти "звичного розуміння істини" у невеликій праці "Про сутність істини". Назва праці підкреслює, що мова йтиме саме про сутність істини. З цього і розпочинається сама праця: для питання про істину неважливе, про яку саме істину йдеться, про істину життєву чи економічну, політичну чи про істину художнього твору. "Питання про сутність залишає це все збоку і торкається тільки того, що відрізняє будь-яку істину як таку" [3, с. 8]. М.Гайдеггер все ж вважає істину економічного розрахунку прикладом істини, від якого філософу слід відсторонитись, але який все ще зберігає свою силу. Адже питання про сутність в такому вигляді, як його формулює М.Гайдеггер, завжди змушене ніби оглядатись на те, від чого воно відвертається, — на конкретні приклади істини. Безумовно, цей шлях пошуків сутності речі чи якості зберігає свою легітимність, проте він може стосуватись виключно сущого і його характеристик, оскільки тільки на це суще і орієнтується. Хоча М.Гайдеггер згідно із традицією і очевидністю все ще називає істину співпадінням наявної речі із розумінням її сутності, певний розвиток визначається введенням онтологічного контексту. Поглиблення онтологічного контексту здійснюється у своєму найбільш повному обсязі за допомогою введення уявлення про "допущення буття". Допущення буття тісно пов’язане із твердженням про причетність істини до не-істини, відкритості до прихованості. Адже саме відкритість сущого в цілому дає зрозуміти, що у цій відкритості залишається прихованим дещо важливіше за саме суще. "Як раз тим, що допущення буття в окремому акті кожен раз допускає буття сущого, якого воно стосується, і цим доводить його буття, воно (допущення буття) приховує суще в цілому, — зауважує М.Гайдеггер. — Допущення буття є в той же час приховування" [3, с. 21]. Одночасність відкриття і приховування сущого підштовхує до думки, що справа у способі цього відкриття. Відкритість не виявлялась би приховуванням сущого як такого, якби чимось не хибувало допущення буття. Адже допускається буття сущого і "доводиться" це буття, і тому допущення буття є приховуванням сущого в цілому, як іноді згідно з традицією М.Гайдеггер позначає буття. У самому центрі онтологічного контексту, що повинен був визволити істину із її вузького дискурсивного розуміння, відкривається брак буттєвих орієнтацій. Саме це вказує на основну проблему пошуку "сутності" істини: цей пошук 120
повинен бути орієнтований не онтисно, а онтологічно. Адже зв’язка істина-суще побудові а-корепонденої онтології не сприяє.
Отже, тільки орієнтація на ще не сформульований до кінця смисл буття у його відмінності від сущого може бути запорукою переосмислення "сутності" істини і завдань онтології. Звичайно, ця думка не суперечить інтенціям філософії М.Гайдеггера. З повним правом Г.Гадамер робить висновок, що "його головне філософське завдання — зрозуміти саме буття в якості здійснення істини" [1, с. 121]. Дійсно, М.Гайдеггер вживає словосполучення "істина буття", і для ствердження необхідності зближення істини саме із буттям, а не із сущим, наявність цього словосполучення досить важлива, навіть не зважаючи на те, що смисл його залишається неясним. Проте сполучання істини і буття через родовий відмінок створює ситуацію, аналогічну ситуації "істини сущого". Можливо, завдання онтології в осмисленні істини повинно полягати не так в заміні сущого буттям, як у зміні самої конструктом "істина чогось", який орієнтує на осягнення цього "чогось", а істину залишає "відомою". Тому навіть словосполучення "істина буття" залишається утворенням досить небезпечним з точки зору продовження традиції кореспондентної теорії у нових формах. Для потреб постання онтологічного дискурсу нового типу важливою є не сама заміна сущого на буття в цьому дискурсі, оскільки вона виявляється чисто формальною заміною. Необхідне переосмислення понять "буття" та "істина" у напрямку їх звільнення від вимоги кореспондетності сущому. Формулювання таких переосмислень в якості дискурсивних елементів повинні знаходитись на одному рівні і бути пов’язними у своєму розвитку. Це означає, що відмова від зв’язки "істина-суще" є визначальною умовою повної реалізації в онтологічному дискурсі принципу відмінності буття від сущого, і, з іншого боку, реалізація зв’язки "істина-буття" не можлива без дотримання онтико-онтологічної відмінності. В свою чергу, реалізація буттєвого смислу істини тим більш важлива, що аналіз гайдеггерівських праць вказує на несумісність розуміння істини як відображення сущого із наміром зміни ситуації "забуття буття". І пошук власного буттєвого смислу істини, і побудова онто-логічного а-кореспондентного дискурсу вимагає такого розуміння істини, яке б не пов’язувало дослідження та правила побудови суджень із адекватністю, відображенням та загальною орієнтацією на суще. Список використаної літератури:
1. Гадамер Х.-Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества / пер. с нем. А.В. Лаврухина. 2-е изд. — Минск: Пропилеи, 2007. — 240 с. 2. Хайдеггер М. Бытие и время.— СПб.: "Наука", 2002. — 451с. 3. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Сборник: Пер с нем./ Под ред. А.Л. Доброхотов. — М.: Высш. шк., 1991. — 192 с. 121
| |
| Переглядів: 1426 | |
| Всього коментарів: 0 | |