Волковинська В. Світоглядна цінність категорії "небуття" / Вероніка Волковинська. // Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку. Матеріали наукової конференції. 5-6 жовтня 2006 року. — Чернівці: Рута, 2006. — С. 135-139.

Світогляд людини неодмінно повинен містити пояснення явищ "негативних" — тих, що породжують страх і тривогу. Інакше світогляд не виконує своєї функції погодження людини з тією реальністю, з якою вона стикається ззовні власної свідомості. Світоглядному оптимізмові найбільше перешкоджає встановлення факту існування небуття (у таких його виявах як порожнеча, самотність, смерть), тому саме це явище найбільше потре-

135

бує світоглядного осмислення. Ми повинні віднайти його катафатичний смисл і доцільність, щоб уможливити життя людини у реальному світі, де є речі, які сприймаються як "зло". Щоб погодитись із життям, людина повинна перш за все погодитись із смертю. Тому необхідне таке розуміння небуття, яке б ясно показувало доцільність його присутності у світі людини. 

Найактивніше вводить у світогляд поняття "небуття" нігітологія, "філософія небуття". Найяскравіший її представник, А.Чанишев, стверджує існування небуття і наголошує на його абсолютності та первинності, але результатом самозаперечення небуття є буття. В.Кутирєв вважає, що сутнісною характеристикою нігітології є відмова від поняття буття. "Заперечення його рівне ідейному вбивству універсуму разом із самовбивством вбивці, тобто зникненням предмета обговорення і того, хто обговорює" [2, с. 16]. Але А.Чанишев не стверджує, що буття нема і не прагне до монізму, тобто до визнання існування виключно небуття. Тут мова не йде про жодне "зникнення" людини чи світу. Мова йде про нове розуміння онтологічного статусу того, що раніше вважалося безсумнівно існуючим. 

 А.Чанишев виділяє два види свідомості за ознакою їх ставлення до небуття. "Свідомість буття" називає все, що її оточує, буттям, і не вбачає жодної проблематичності в буттєвості всього, що буденній свідомості здається безсумнівно існуючим. "Забуття небуття" — головна риса "свідомості буття". Проте це забуття, усунення небуття з поля зору не звільняє людину від його впливу. Адже небуття це середовище існування людини: "небуття оточує мене зі всіх сторін... Воно — саме життя!" [5, с. 163]. Тому "свідомість буття" охоплена відчаєм і нігілізмом. 

На відміну від "свідомості буття", "свідомість небуття" — не трагічна. Людина тут усвідомлює небуття як те, що її оточує, і вбачає у плинності речей, негативних явищах людського життя прояв закономірного, природного і первинного небуття. Нігітологія робить можливим таке ставлення до світу: знати, що все минає, і водночас не піддаватись відчаю і жаху. Отже, філософія небуття долає трагічність усвідомлення існування небуття і надає мужність бути — бути, незважаючи на ніщо.

Філософію А.Чанишева розуміють як спробу подолати жах перед небуттям. На думку М.Розова, внутрішній зміст філософії небуття не інтелектуальний, а чисто етичний, навіть психотерапе-

136

втичний — врятувати від жаху, позбавити від страху смерті. Подібне значення за філософією небуття визнає і П.Маркін. На його думку, А.Чанишев закликає не до переосмислення суті небуття, а лише до іншого ставлення до нього, не до заперечення зла, а до його стоїчного прийняття. Можливо, такі погляди заслуговували б на осуд, якби заперечення існування зла призводило до його зникнення з досвіду людини.

Вершина нігітології — "мужність небуття", тобто певний спосіб "збереження" людини, не дивлячись на те, що людина оточена небуттям. Людина повинна балансувати на межі прірви небуття, але філософія буття пропонує їй робити це із зав’язаними очима, що означає відносне (якщо не абсолютне) ігнорування проблеми небуття. А.Чанишев бачить іншу перспективу для людини: людина не повинна забувати, що все минає і нічого нема, але при цьому не піддаватись відчаю — ось до чого закликає "філософія небуття". Отже, усвідомлення небуття і введення цієї категорії в світогляд людини сприяють тверезому ставленню до реальності, подоланню відчаю і жаху та утвердженню буття людини у формі "мужності небуття".

Велику світоглядну роль надає небуттю В.Кувакін. Він вважає, що "я — це "вдивляння" буття і ніщо одне в одного через дух, свідомість [1, с. 47], а дух подібний до склянки з нескінченно високими стінками, а не трубі нескінченної довжини. Без дна дух не здатний отримувати і затримувати в собі смисли. Матеріалом дна цієї "склянки" є ніщо або його впізнавання, усвідомлення духом.

Людина — це єдність буття і небуття. Саме тому, на думку В.Кувакіна, "я" спалахує своїм справжнім світлом і смислом, коли свідомість звернена на ніщо. Усвідомлення смерті змушує "я" не тільки впадати у розпач і жах, але й сконцентруватись в собі, мобілізуватись, протиставити себе не тільки буттю, але й небуттю в ім'я останньої і розпачливої боротьби. Погляди В.Кувакіна демонструють водночас і традиційне розуміння небуття як чогось виключно негативного, і нігітологічне визнання за усвідомленням небуття визначальної ролі не тільки у формуванні свідомості, але й в утвердженні її буття. Адже, згідно В.Кувакіну, саме боротьба з небуттям спрямовує людину до буття.

Цю тезу підтримує і М. Солодухо. Філософ вважає, що світ є не що інше, як особливе поєднання буття і небуття, конкретизує та 

137

розвиває тезу А.Чанишева про первинність небуття. Всесвіт — це "буттєва флуктуація, яка виникає спонтанно в небутті"[4, с. 182]. Буттєві флуктуації, тобто довільні переходи від не-сущого до реально існуючого, іманентні природі нестійко-рівноважного небуття. Стривожене буттєвою флуктуацією, в-собі-небуття розгортає свої буттєві форми (небуття-до-буття, небуття-при-бутті, небуття-після-буття тощо) і, охоплюючи буття, намагається його поглинути. Небуття обмежує буття з усіх сторін, охоплюючи і обточуючи його частини. Цим небуття фактично приймає участь в організації буття, виконуючи творчу функцію стосовно буттєвих форм. Активно діючи на буття, небуття руйнує його однорідність, породжує наявну визначеність буття, а тому будить в ньому сили рятівної самоорганізації. Саме у спробі втекти від небуття і за його активної дії формуються такі вищі буттєві форми, як живі організми і людина. У концепції М.Солодухо людина не тільки потребує усвідомлення небуття для формування активної буттєвої позиції, а самим своїм існуванням завдячує небуттю. Філософ підкреслює творчу роль небуття у постанні вищих форм буття. Проте, це постання не може бути цілком позитивним, і не тому, що буття виникає саме з небуття і завдяки йому, а тому що воно формується у втечі від небуття, тобто людина, як вища форма буття, виявляється лише втікачем і позбавляється власної, позитивної основи.

Пауль Тілліх пов’язує введення категорії "небуття" у світогляд із тривогою та страхом. Страх відрізняється від тривоги тим, що він має певний об’єкт, тобто страх — це усвідомлення конкретних проявів небуття. Тривога ж не має об’єкта, це екзистенційне усвідомлення самого небуття.

Тривога, що породжується загрозою небуття і не пов’язана з жодним об’єктом, є сутнісною ознакою свідомості, тому усунути основоположну тривогу завершеного буття, викликану загрозою небуття, неможливо. Однак філософ окреслює рятівний для людини шлях: тривога намагається стати страхом, щоби набути об’єкт, з яким може справитися мужність. Тривога навіть виявляється важливим чинником самоутвердження, а саме тим елементом, який "надає самоутвердженню характер "наперекір" і перетворює його в мужність "[3]. Тривога пов’язує людину з небуттям, вводить його в свідомість як свою причину, і ,водночас, саме тривога надає людині мотивацію і сили для "мужності бути". 

Отже, наведені вище концепції демонструють необхідність усвідомлення небуття, адже головна справа людини — бути, а для 

138

того, щоб бути, людина повинна перш за все усвідомити цю необхідність. Це можливо лише на ґрунті усвідомлення не тільки існування небуття, але і його "всюдисущості", його величезної ваги в долі людини. Саме філософія небуття дозволяє сформувати мужність бути. Однак, введення у світогляд факту існування небуття ще не дає достатніх результатів. Шлях утвердження буття на противагу небуттю, у вигляді відштовхування чи втечі від нього можливий, хоча і не найкращий: цей шлях не дає позитивного розуміння необхідності бути, це — буття від страху, буття як втеча від небуття, а не саме буття. Однак можливий інший шлях до "онтичного самоствердження"— через усвідомлення доцільності небуття, його специфічного катафатичного змісту. Саме розуміння цього змісту може не тільки сформувати мужність бути, а й забезпечити позитивне буття людини. Адже бути треба не на противагу небуттю, а з самого буття і задля самого буття. 

Використана література:

1. Кувакин В.А. Разговор с собой о смысле, духе, бытии и ничто и о возможностях заглянуть за первоначала// Вестник Московского ун-та. сер. 7. Философия. 1991, №2 — с. 43-50

2. Кутырев В.А. Оправдание бытия (явление нигитологии и его критика) // Вопросы философии — 2000, №5. — C.15-32

3. Пауль Тілліх Мужність бути. Небуття і тривога — URL: http://www.ji.lviv.ua/n37texts/tillich.htm

4. Солодухо Н.М. Бытие и небытие как предельные основания мира // Вопросы философии — 2001, №6. — C.176-184

5. Чанышев А.Н. Трактат о небытии // Вопросы философии — 1990, № 10. — С.158-165

139