Волковинська В. О. Концепт «суспільство споживання» у перспективі досліджень соціальності / В. О. Волковинська // Філософсько-гуманітарні читання: Збірка наукових праць / Відп. ред. О. В. Добридень, ред. - Є.А. Врадій, В.Ю. Кравченко, А.І. Лівенко. - Дніпроперовськ: ДЗ «ДМА», 2014. - С. 138-143.

Сучасне суспільство пережило суттєві трансформації і продовжує змінюватися. Про це свідчать такі рефлексії численних мислителів, що говорять про формування «суспільства споживання» (Е. Форм, Ж. Бодріяр), «індивідуалізованого суспільства» (З. Бауман), «повстання мас» (Х. Отега-і-Гассет), «падіння публічної людини» (Р. Сеннет). Поява цих концепцій, поглядів свідчить про те, що сучасне суспільство, оточуюче середовище та й просто поведінка людей викликає у критично налаштованих спостерігачів (якими і є філософи, соціологи) подив, відчуття того, що явища, які вони спостерігають, вимагають негайного задокументування та осмислення. У контексті такий рефлексій варто звернутись до концепції «суспільства споживання», розвинутої у працях Ж. Бодріяра, для того, щоб зрозуміти її дійсне значення, її витоки як теорії, що є відповіддю на глибоке здивування та невдоволеність життям сучасного суспільства.

138

Питання аналізу, тлумачення концепту «суспільство споживання» досліджували численні автори: А. Боровська, О.Є. Висоцька, Н. Доній, Л.П. Заславська, Н.О. Зінченко, Я.В. Зоська, Ш. Костек, В.Ю. Осипова, К. Пляжик, О.Б. Сінькевич, А.С. Соловйова, Н.В. Спиця, В.Н. Фурс, Б. Шор, Т. Яковенко. Вітчизняні дослідники, аналізуючи ідеї Ж. Бодріяра, зазвичай зосереджуються на питанні, чи можна вважати українське суспільство таким, що перетворилось на суспільство споживання. Відповідь, зазвичай, позитивна [див. 10, 5, 12], хоча стосовно оцінки цього факту виникають розбіжності. У чому ж причина того, що українські дослідники приймають тезу про перетворення суспільства на зібрання споживачів? Ми намагаємось не відставати від розвинених країн? Нас турбують картини, намальовані Ж. Бодріяром, Е. Фромом та ін. і намагаємось привернути до них увагу, оголосивши їх такими, що вже справджуються навколо нас? Можливо, але існує й інше пояснення: суспільство споживання ми розуміємо як таке, у якому люди «звертаються до матеріального», «забувають про духовне», одним словом, бажають володіти речами та заздрять тим, кому це вдається. Такі твердження щодо загальної суспільної орієнтації не викликають особливих суперечок. Однак, ми побачимо далі, що таке розуміння поняття «споживання» відрізняється від представленого Ж. Бодріяром.

Так, на основі соціологічних досліджень практик споживання в Україні стверджується: «Досить великій частині населення притаманні типові ознаки споживчого суспільства: 64% відзначають, що люблять “мати речі, які вражають інших людей” (ця ознака раніше була притаманна лише класу багатіїв), 75% опитаних зауважують, що “придбання речей поліпшує настрій і надає задоволення”» [5]. При чому вважається, що така позиція людини є результатом примусу. Здебільшого, суспільство споживання сприймається як «агент» «авторитарного підкорення» [див. 9], що «нав’язує» певні цінності та створює штучні потреби [див. 4, c. 333], які, звісно, негативно оцінюються: «Суспільство споживання, спираючись на потужний ресурс масової культури, намагається утверджувати свої ідеологеми – віру в досягнення соціокультурних переваг шляхом споживання, самоідентифікацію суб’єкта через демонстративне  споживання, переконання у тому, що речі-симулякри можуть допомогти досягти щастя» [8]. У суспільстві споживання, так би мовити, «навчають поганому», нав'язують життєву позицію, що характеризується «надмірною прихильністю до здобуття матеріальних благ» [16, s. 990], «тріумфальним ствердженням збирацького фетишизму» [7, с. 159]. Людей орієнтують на придбання якомога більшої кількості речей, від якості яких залежить статус людей, що ними володіють – такою є загальна тенденція сприйняття ідей Ж. Бодріяра.

Такі концепти як «суспільство споживання» є результатом критичного погляду на оточуючу нас дійсність, у якому чітко вимальовуються силуети проблем, що не можуть не хвилювати нас усіх. Вони (такі концепти) сприймаються як насичені пафосом викриття «зла», пророкування загибелі всього «правильного», «доброго». Як справедливо зазначає польський дослідник Шимон Костек, «моралізаторство є іманентною рисою радикалізму в будь-якій його інтелектуальній формі» [14]. Іншими словами, якщо мислитель розпочинає радикальну критику явища, від нього очікують пафосу викриття, осуду та вказуючих жестів, спрямованих на «виправлення» ситуації. Нажаль, досить розповсюдженим є сприйняття концепту «суспільство споживання» як заклику до моралізаторства, що викликає бажання не так продовжувати дослідження, як приєднатись до викривального руху. Тому ми зустрічаємо нагадування, що «поряд з ринковою вартістю речі, обов’язково існують такі форми вартості як естетична, моральна, духовна» [6]. Існують і діагнози: «громадяни країни зосередились на матеріальному і не переходили межу між Бажанням тіла та Бажання духу» [10]. Незважаючи на емоційну привабливість, легкість у використанні моралізаторського духу («на хвилі викриття», погодьтесь, легко пишуться статті), існує й інша інтенція радикалізму. Сама собою констатація факту – невтішного факту, стану справ – не є бездіяльністю. Не всі явища ми можемо змінити, навіть колективними зусиллями, але ця наша нездатність не може бути аргументом проти самого опису життя таким, яке воно є. Власне, було б дивно закидати

139

Геракліту, що він правильно висловив думку про мінливість світу, але не вказав, «вихід із цієї ситуації». Сам Ж. Бодріяр висловлюється не з позиції мораліста чи людини, «що знає, як правильно», та це й було б дещо дивно для філософа у постмодерністську добу.

Рецепція концепту «суспільство споживання» ґрунтується на зведенні споживацтва до тенденції збільшення кількості товарів, що використовують люди, та «зацікавленості в речах», навіть якщо споживання не вважається виключно негативним явищем. Так, Я.В. Зоська та Л.П. Заставська висловлюють впевненість у тому, що осуд цієї риси сучасності є необґрунтованим, адже «активне споживання – це частина активної життєвої позиції людей позитивної життєвої настроєності, що виявляють активність у всіх сферах своєї життєдіяльності, прагнуть більшого різноманіття для задоволеності життям» [5]. Така оптимістична позиція викликана тим, що, незважаючи на весь викривальний пафос «критиків суспільства споживання», всі ми глибоко переконані, що у володінні речами немає нічого поганого, і прагнення отримати від життя якомога більше комфорту не є такою рисою сучасного суспільства, що відрізняла б його від попередніх форм суспільного устрою. Навіть ті дослідники, що вважають споживання вартим критики, погоджуються, що, попри все, заняття це приємне: «Заощадження на тривалі споживчі товари такі, як автомобілі, облаштування домівки перестали бути "в моді"; місце етики протестантського аскетизму зайняв гедонізм» [13, s. 9]. Отже, зрозуміло, що сучасний тип споживання спрямований на досягнення задоволення. Цю стратегію можна засудити, однак залишається і місце для її виправдання шляхом ствердження, що прагнення до задоволень належить до природи людської. Так ставить питання Бартош Шор: «Тут варто замислитись – і це питання теж залишаю відкритим – чи у припущенні, що людські потреби просто повинні бути більш вишукані та шляхетні, ніж це випливало б з тих виборів, які вони чинять, […] ми просто не переоцінюємо людські можливості» [17]. Йдеться про те, що всі розмови появу «суспільства споживання» засновані на помилковому судженні, що прагнення до споживання (під чим розуміють миттєве задоволення потреб, орієнтованих на матеріальний бік життя) не притаманне людині саме собою. Якщо ж «не переоцінювати людські можливості», то інстанція впливу, переконання та примусу до споживання стає непотрібною в теоретичному плані, як і концепція Ж. Бодріяра.

Дійсно, саме собою бажання мати речі, нові і нові речі, не можна вважати достатньою ознакою формування суспільства споживання та «здобутком» саме сучасного суспільства. Сутність того, що Ж. Бодріяр описує як ключове явище суспільства споживання, можна сформулювати інакше: об’єкт оцінюється певним чином не внаслідок його корисності та функціональності, а відповідно до його додаткового смислу як знака, що функціонує у соціальній реальності. «Споживацьке» ставлення до предмета визначається акцентуацією не на його (предмета) функціональних характеристиках (які і роблять його тим, чим він є), а на його місці у певній серії предметів як знака соціальної відмінності індивіда. Коли товари або послуги використовується не як товари або послуги, а згідно з їх додатковим соціальним значенням, коли це значення починає переважати над функціональним, тоді йдеться саме про «споживацтво». Тут предметом не користуються, він використовується (як говорять «ти мене використав!» у стосунках, заснованих на брехні), а головне, що він знищується як те, чим він є, оскільки більше не сприймається згідно із своїми первинними властивостями.

Споживання, на противагу усталеній думці, також не є «задоволенням потреб», як це не парадоксально. І не тільки тому, що ці потреби «формуються рекламою» (тобто є нав’язаними, несправжніми), а тому, що суспільство споживання в принципі побудоване зовсім не на потребах та їх задоволенні. Ж. Бодрійяр вказує на те, що споживання перетворюється на суспільний та економічний обов’язок сучасної людини. У сучасному суспільстві постає необхідність організувати процес виробництва таким чином, щоб він ніколи не зупинявся, не зважаючи на те, що товарів вже вироблено більш, ніж достатньо. Ми живемо у часи, коли легше виробити річ, ніж продати її. Саме тому «Істина полягає не в тому, що «потреби є результатом виробництва», а втому, що система потреб є продуктом

140

системи виробництва» [2, с. 103]. Отже, справжнім рушієм споживання є економічна необхідність, і задоволення індивіда у цьому процесі – зовсім не головне. Інтерес індивіда до речі як такої не є вирішальним у такому суспільстві. Споживання у сучасному суспільстві – така ж праця, як і та, якою ми зайняті з 9.00 до 18.00. Визначальними для суспільства споживання є три речі: 1) споживання перетворюється на обмін знаками, на основний тип комунікації у суспільстві; 3) споживання стає основним обов’язком індивіда у суспільстві, його роботою, а зовсім не способом заповнення вільного часу чи задоволення потреб; 2) споживання являє собою комплексне ставлення до дійсності, яке розповсюджується на все – на культуру, спілкування, працю. Так, уже поява самого поняття «ринок праці», висловів «вартість людини на ринку праці», «цим я підвищу свою вартість на ринку праці» (наприклад, вивченням іноземної мови) свідчить про ставлення до праці як до привілею, послуги поряд з іншими послугами. Тобто робота перетворюється на те, що так само підлягає споживанню, відколи вона більше не є власне роботою, а стає предметом гордості та соціального обміну. Та й сама праця перетворюється все більше на обов’язок бути присутнім (фізично та інтелектуально). Тепер ми «працюємо у команді», тобто головний наш обов’язок – спілкування у групі, і ступінь соціалізації є критерієм успішності, ми «орієнтовані на результат», хоч насправді просто забезпечуємо повторюваність процесів, кінцевого пункту яких просто не існує. Таким чином, фундаментальне розрізнення повсякденного життя – розрізнення «роботи» та «відпочинку» – відтепер втрачає сенс. На роботі ми нічого не продукуємо, а у вільний час виконуємо працю споживання, у якій і зацікавлене наше суспільство.

Отже, споживання більше не стосується речей у вузькому розумінні. «Ми знаходимось на тій стадії, коли "споживання" охоплює все життя, коли всі види діяльності комбінуються одним і тим ж способом» [2, с. 9-10]. Тобто, фактично стирається межа між різними сферами: «все, що сьогодні виробляється та підлягає обміну, не є в точному значенні ні знаком, ні товаром» [11]. Справа навіть не у заміні речей на згадки про них не у так звані віртуалізації [див. 3, с. 334], а у зникненні розбіжності між способами їх функціонування у суспільстві. Адже товари функціонують як знаки, а знаки, культура – як товар. Мається на увазі, що культура, наука у сучасному суспільстві організована таким ж чином, як і супермаркет, і навіть включена у нього. Відповідно і ставлення те ж: тут також існує потреба у зміні, споживанні нового та швидкому руйнуванні всього побудованого заради забезпечення процесу виробництва нових знань, поглядів, культурних об’єктів. Тут також панує мода як регулятор виробництва і руйнування, також культурні об’єкти цікавлять індивіда не самі собою, а в знак приналежності до певної соціальної групи та як спосіб комунікації в ній шляхом обміну такими знаками. Комунікація, що здійснюються за допомогою такого обміну, не передбачає заглиблення у те, що ж власне позначають ці знаки, про що йдеться у теоріях чи художніх творах.

Хоча, з іншого боку, чи можна здіймати хвилі «дискурсивної паніки» такого масштабу, обурюючись тим, що люди не читають книжки? Можливо, втрату культури можна пережити. Набагато важливіше те, що «Люди перестали бути творцями та виробниками, стали натомість механізмами перетравлювання реальності» [15]. Ось справжня проблема суспільства споживання. Мода, циркуляція нового, ігнорування функціонального призначення об'єктів заради їх символічного значення у суспільстві – наслідком цього є не «тяжіння до матеріального», а тотальне «поїдання реального», руйнування реального, заміщення його знаками таким чином, що ми навіть не помічаємо його відсутності і продовжуємо говорити про ставлення людей до купівлі нових речей в той час, коли купують вони вже не речі, а знаки.

Суспільство споживання – це новий економічний устрій співжиття людей в умовах, коли виробництво повинно підтримуватись постійним знищенням виробленого (під час споживання, внаслідок нетривкості товару, «втрати актуальності»). Однак, Ж. Бодріяр вказує

141

на те, що у суспільстві споживання виробляється інший продукт – не товар, а сам споживач. Виробництво масове – тому що виробляється сама маса.

Тут ми помічаємо, що виходимо за межі опису поведінки людей у магазинах, функціонування виробничих та споживчих сил. Ми підходимо до того, що є набагато важливішим, до того, що часто опускають, коли говорять про суспільство споживання, – до питання про «загибель соціального». Адже, «маса є те, що залишається, коли соціальне забуте остаточно» [1, с. 11]. Стверджується, що там, де сукупність індивідів перетворюється на масу, уже не існує такий тип їх об’єднання, як суспільство. Чого ж не вистачає масі людей, до якої ми всі належимо, для того, щоб бути власне чимось соціальним? Можливо, йдеться про «мовчазність» маси, про її ухилення від сенсу, про її ігнорування історичного, політичного, про руйнування соціальних відносин. Але що ми тоді маємо на увазі під «соціальними відносинами», якщо доходимо висновку про їх розчинення у масі, у часи, коли контакти між людьми заповнюють весь простір співжиття? Повинно існувати щось, що ми називаємо «соціальністю», якийсь особливий тип відношення між людьми, відмінний від родинних, дружніх тощо та від економічних зв’язків. Можливо, існування таких відносин є утопією чи занадто романтичним ставленням до минулого, «золотих часів», коли «все було добре», а люди жили у гармонії. Сам Ж. Бодріяр лише висуває гіпотези: можливо, соціальність загинула, а можливо, її не існувало ніколи і те, що ми сприймаємо як втрата соціальності, власне нею і є.

Однак, у сучасному суспільстві справді чогось не вистачає – для того, щоб люди не тільки відчували якусь спільність, а й користувались нею на практиці, наприклад, могли довіряти механізмам соціального регулювання. Наприклад, явище «прихованого безробіття» вказує на те, що велика кількість людей не звертаються по допомогу в органи соціального регулювання даної проблеми. З. Бауман називає «індивідуалізацією суспільства» таке становище, коли члени суспільства самостійно розв’язують спільні проблеми. Однак ця ситуація не є прийнятною. Соціальність повинна бути чимось більшим за констатацію факту вимушеного колективного проживання людей.

«Суспільство споживання» – це поняття, що характеризує сучасний спосіб співжиття, його економічний та поведінковий устрій. Незважаючи на те, що дане поняття набуло досить великого резонансу, воно залишається засобом опису надмірного потягу людей до матеріальних благ та інструментом критики суспільства за його «бездуховність». Однак, концепт суспільства споживання неможливо розглядати відокремлено від загальної ситуації у суспільстві, від «індивідуалізації суспільства» та «кінця соціального». Специфічний продукт, що виробляє суспільство споживання, – це маса та її складова – людина-знищувач вироблених продуктів заради продовження продукування нових. А маса – це середовище, за Ж.Бодріяром, у якому не існує соціальності.

Отже, розгляд явища споживацтва приводить до питання, що саме ми називаємо суспільством? Що ми втрачаємо у суспільстві мас, яке хвилювання зникло у їх мовчазності, які дії вже не будуть здійсненими у їх пасивності? Які зв’язки втрачені у «суспільстві індивідів»? Можливо, всі ці запитання не мають дослідницького сенсу, а стосуються тільки вигаданої ностальгії за тим, чого ніколи не існувало, чи мрії про гармонійне співжиття людей, що забезпечувало б передачу наступним поколінням ідеї спільності та відчуття її реалізації. Але, як би там не було, якщо дослідження концепції «суспільства споживання» дозволяє нам поставити запитання про сутність соціальності (якою вона є чи якою ми б хотіли її бачити), то воно повинно просуватись саме у цьому напрямку – напрямку опису «виробництва маси» та наслідків такого виробництва.

Література:

1. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального  / Жан Бодрийяр ; [перевод с фр. Н. В. Суслова]. – Екатеринбург: Издательство уральского университета, 2000. – 96 с.

142

2. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Жан Бодрийяр; [пер. с фр., послесл. и примеч. Е. А. Самарской]. – М.: Республика; Культурная революция, 2006. – 269 с. – (Мыслители XX века).
3. Висоцька О.Є. Символічне споживання у суспільстві постмодерну: зміст та витоки феномену // Гілея: науковий вісник. Зб. наук. праць. – 2013. – № 77 (№ 10). – С. 333-339.
4. Доній Н. Українська реальність: проблема «апетиту до життя» в умовах поширення авітальних тенденцій / Наталія Доній // Гілея: науковий вісник. Зб. наук. праць. – 2013. – № 75 (№ 8). – С.333-335.
5. Заставська Л.П. Соціальний портрет сучасного українського споживача [Електронний ресурс] / Я.В. Зоська, Л.П. Заставська // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. – 2012. – Вип. 54 – С. 148-154. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Staptp/2012_54/index.html
6. Зінченко Н.О. Після Маркса: суспільство та споживання за версією Жана Бодріяра [Електронний ресурс] / Зінченко Н.О // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. – 2009. – Вип. 26. – Режим доступу до журн.:
7. Осипова В.Ю. Чарівна аура колекцій / Осипова В.Ю. // Гілея: науковий вісник. Зб. наук. праць. – 2013. – № 77 (№ 10). – С. 151-162.
8. Сінькевич О.Б. Ідеологія суспільства споживання та масова культура: філософсько-культорологічний аналіз [Електронний ресурс] / Сінькевич О.Б. // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании’2012: материалы Международной научно-практической интернет-конференции, (18-27 декабря 2012 г.). – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/en/philosophy-and-philology-412/philosophical-anthropology-412/15224-412-1223
9. Соловйова А.С. Ризики формування суспільства споживання у сучасній Україні / Соловйова А.С. // Наукові праці. Серія  політологія.  –  2012. – Вип. 185, т. 197. – С. 63-66.
10. Спиця Н.В. Українське суспільство в контексті філософії Ж. Бодріяра: Проблема бажання та споживання [Електронний ресурс] / Спиця Наталя Валеріївна. – Режим доступу: http://www.alba-training.com/index.php?option=com_content&view=article&id=124:2012-09-20-09-28-54&catid=23:2012-09-20-08-03-19ЗЗ
11. Фурс В.Н. Радикальная социальная теория Жана Бодрийяра [Електронний ресурс] / В.Н. Фурс // Социологический журнал. – 2002. – №1. – Режим доступу: http://www.nir.ru/sj/sj/sj1-02furs.html
12. Яковенко Т. Становище homo economicus у суспільстві споживання: від комфорту до екозагрози / Тетяна Яковенко // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. – 2012. – Вип. 15. – С. 89–95.
13. Borowska A. Społeczeństwo konsumpcyjne – charakterystyka // Zeszyty naukowe politechniki białostockiej. Ekonomia i Zarządzanie. – 2009. – Z. 14. – S. 7-17.

14. Kostek S. Bezwydarzeniowość i wydarzeniowość. Jean Baudrillard wobec wydarzeń z 11 września 2001 roku // Anthropos? – 2007. – Nr. 8-9. – Режим доступу: http://www.anthropos.us.edu.pl/anthropos5/texty/kostek.htm
15. Misiuna D. Ekstaza komunikacji, czyli o życiu w przestrzeni symulacji. Режим доступу: http://www.okultura.pl/teksty/dariusz-misiuna/ekstaza-komunikacji/
16. Plażyk К. Dekonsumpcja i zrównoważona konsumpcja jako przeciwwaga dla konsumpcjonizmu // Materiały Krakowskiej Konferencji Młodych Uczonych. Akademia Górniczo-Hutnicza im. Stanisława Staszica w Krakowie. – Kraków, 2011. – S. 989-998.
17. Scheuer B. O kryzysie współczesnego społeczeństwa, czyli nasza wesoła apokalipsa wciąż na nowo przeżywana. Режим доступу: http://www.irb.pl/wiedza-dla-biznesu/o-kryzysie-wspolczesnego-spoleczenstwa-czyli-nasza-wesola-apokalipsa-wciaz-na-nowo-przezywana/

143