Cуспільство як система відносин та соціальних інститутів потребує не тільки наявності правил, що містять в собі інструкції з функціонування та відтворення системи, а й механізму дотримання індивідами цих правил. Таким механізмом і є влада.

Стаття присвячена з’ясуванню первинних підстав для пошуку меж між приватним і публічним. Описується інтерпретативна складова такого пошуку. Проблема кордонів між публічним та приватним полягає у виробленні певної інтерпретації цієї опозиції. Вона не повинна протиставляти публічне особистому, закритому, таємному так однозначно. Інтерпретація публічного повинна дозволяти відрізнити індивідуалістичну поведінку у відкритому просторі політики та дійсно публічну поведінку індивідів навіть у повсякденному та тривіальному виконанні обов’язків громадянина.

Ключові слова: публічне, приватне, межі публічного, межі приватного, публічна дія.

У контексті феноменологічного дослідження соціального необхідно поставити питання про такі структури сприйняття індивідом реальності, що визначають соціальну взаємодію на відміну від взаємодії приватної, особистісної. У статті розглядаються публічність та приватність у контексті феноменологічного пошуку смислу соціального. Публічне і приватне пропонується розуміти як настанови індивіда у сприйняті реальності. Заміщення публічної настанови приватною і є руйнівним для соціальності в цілому.

Ключові слова: публічність, приватність, соціальність, феноменологічна соціологія.

В философском дискурсе ХХ века жестокость в искусстве понималась как признак широты таланта и особой выразительности творческого поиска. Проведенное исследование показало, что проявление жестокости – это следствие недостатка таланта и невозможности найти более адекватные способы для самовыражения.
Ключевые слова: жестокость, арт-объекты, деструктивность, катарсис

У статті розглядається концепція «суспільства споживання», розвинута у працях Ж. Бодріяра. Автор намагається показати її дійсне значення, її витоки як теорії, що є відповіддю на невдоволеність життям сучасного суспільства. Обґрунтовується, що концепт суспільства споживання неможливо розглядати відокремлено від загальної ситуації у суспільстві, від «індивідуалізації суспільства», виробництва маси та «кінця соціального».

Доба постмодерну у філософії відзначена різкою критикою та сумнівами в усталених уявленнях. Не уникає такого підходу і сучасна соціальна філософія. Про це свідчить поява таких концепцій, як «суспільство споживання» (Е. Форм, Ж. Бодріяр), «індивідуалізоване суспільство» (З. Бауман), «повстання мас» (Х. Отега-і-Гассет), «падіння публічної людини» (Р. Сеннет). Ці рефлексії мають щось спільне – ядро занепокоєння, яке може артикулюватись по-різному, однак в решті решт стосується одного джерела. 

Поняття «подія» опиняється в центрі уваги постмодерної соціології. Це поняття відсилає до повсякденного досвіду індивіду, який інтерпретується та описується індивідом. Тому закономірно це поняття відповідає основному спрямуванню інтерпретативного постмодерного дискурсу.

На прикладі вивчення причин конформізму у соціальній експериментальній психології можна визначити специфіку ситуативних факторів формування поведінки, а також специфіку ситуації як такої. Результати цих досліджень підтверджують наявність смислової складової ситуації. Застосування феноменологічного методу призводить до опису ситуації в якості конституйованого феномену.

Опис інтенційної роботи свідомості за допомогою феноменологічної редукції повинен відбуватись у контексті опису життєвого світу. Один із головних аспектів потенціалу цього поняття з точки зору розвитку феноменологічної соціології полягає у використанні його в прямому його значенні — як позначення «власного світу» індивіда.

Cоціальна феноменологія пропонує такий спосіб дослідження соціальної реальності, що стосується експлікації основ формування самого досвіду соціального життя. Феноменологічний підхід у соціальній філософії та соціології переорієнтовує увагу дослідника із сприйняття та опису фактичності соціальної реальності на опис конституювання цієї соціальної реальності в інтенційній роботі свідомості. Таким чином, головне завдання феноменологічної соціології полягає у пошукові тих структур, що забезпечують зустріч із соціальним, уможливлюють конституювання соціальної реальності як самостійної сфери реальності. В феноменологічній соціології А. Шютца концепт «біографічної ситуації» грає роль підтвердження необхідності розуміння суб’єктивного тлумачення смислу соціальної дії. Однак, поняття «ситуації» як такої не вичерпується її впливом на мотиви та цілі соціальних дій. Так само як «подія» є не лише об’єктом типізації, як  це видно в Шютцевому аналізі сприйняття типового та унікального. Набагато важливішим є те, що ці структури — подія та ситуація — можна описати з точки зору конституювання в їх межах досвіду соціального.