Волковинська В. О. Маси і простір соціальності / В. О. Волковинська // «Дні науки філософського факультету - 2014», Міжн. наук. конф. (2014 ; Київ). Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2014», 15-16 квітня 2014 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол. : А. Є. Конверський [та ін.]. ― К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2014. ― Ч. 5. ― С. 24-26.

Доба постмодерну у філософії відзначена різкою критикою та сумнівами в усталених уявленнях. Не уникає такого підходу і сучасна соціальна філософія. Про це свідчить поява таких концепцій, як «суспільство споживання» (Е. Форм, Ж. Бодріяр), «індивідуалізоване суспільство» (З. Бауман), «повстання мас» (Х. Отега-і-Гассет), «падіння публічної людини» (Р. Сеннет). Ці рефлексії мають щось спільне – ядро занепокоєння, яке може артикулюватись по-різному, однак в решті решт стосується одного джерела. Щоб знайти це джерело, звернемось до поняття «маса» у тому вигляді, в якому воно сформульоване Х. Ортегою-і-Гассетом та Ж Бодріяром.

Відкинемо аналіз мас як соціологічного чи історичного явища, тобто дійсного натовпу, що цілеспрямовано діє заради задоволення власних потреб, як їх бачать Г. Лебон та Г. Зіммель. Адже нас цікавить не натовп як такий, не людина в натовпі, а, так би мовити, «натовп в людині». Дійсно, коли Х. Ортега-і-Гассет говорить про «повстання мас», його аналіз від констатації факту збільшення населення та виходу мас на арену історії просувається до усвідомлення того, що маса – це, так би мовити, «стан душі»: «По суті, щоб відчути масу як психологічну реальність, не потрібно людських скупчень. За однією-єдиною людиною можна визначити, маса це чи ні. Маса – всякий і кожен, хто […] себе відчуває таким же, «як і всі», і не тільки не засмучений, але задоволений власною ідентичністю» [Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: [сб.: пер с исп.] / Хосе Ортега-и-Гассет. – М.: Изд-во Аст: Ермак, 2005. – С. 12-13]. Маса – це «середня людина», що впевнена у своєму праві на неординарне, вимоглива до світу, а не до себе. Іспанського філософа часто звинувачують в «елітаризмі». В певній мірі ці звинувачення справедливі, але концепція «повстання мас» відрізняється від простого осуду та неприйняття сірої більшості. Те, що Х. Ортега-і-Гассет описує відсутність творчої ініціативи, самокритичності, вимогливість, невдячність посередність людини маси, є насправді настільки ж другорядним, наскільки передбачуваним. Увагу привертає сама інтенція мис-

24

лення філософа, те явище, що здивувало його, а значить – стало початком філософування. Це явище – заповненість громадських місць. За цим здивуванням від постійної присутності натовпу (і в транспорті, і в театрі – однаково) стоїть бажання простору. Але не для себе, не з відрази до інших, а через бажання спільного простору, порожнечі між людьми. Що це за простір? «Місто, або polis, – вказує Х. Ортега-і-Гассет, – починається з порожнечі – форуму, агори» [Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: [сб.: пер с исп.] / Хосе Ортега-и-Гассет. – М.: Изд-во Аст: Ермак, 2005. – С. 141]. Ось якої порожнечі бракує у сучасному місті, більше того – у сучасному суспільстві. Адже йдеться про соціальність як таку – про простір зустрічі індивідів на противагу їх територіальному сусідству. Кількість контактів між людьми у сучасному світі безумовно збільшилась, але це не означає, що вона забезпечує існування соціальності. Чим більш тісним є це сусідство, тим менше залишається простору для зустрічі – саме так можна сформулювати справжню основу концепції «повстання мас».

Ж. Бодріяр також висловлює сумнів, що суспільство у якому «Раціональна соціальність договору, соціальність діалектична (поширювана на державу і громадянське суспільство, публічне і приватне, соціальне і індивідуальне) поступається місцем соціальності контакту, безлічі тимчасових зв'язків, в які вступають мільйони молекулярних утворень і частинок, утримуваних разом зоною нестійкою гравітації» [Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального / Жан Бодрийяр. – Екатеринбург: Узд-во уральского ун-та, 2000. – С. 91-92], залишається суспільством. Ці контакти зумовлені сусідством людей-атомів у масі на зразок дії міжмолекулярних сил. Ж. Бодріяр говорить про «кінець соціального» саме у зв’язку з поняттям «маса». Це у масі гине соціальне, і вона є тим власне, що з’являється після «кінця соціального». Французький філософ описує масу як таку, що поглинає будь-які випромінювання: історії, культури, смислу. Мовчазність мас – їх основоположна риса, а не результат чиєїсь підступності чи маніпулювання. Маса чинить спротив будь-яким просвітницьким інтенціям та нав’язуванню смислу, і робить це не активно – адже для цього потрібен певний анти-смисл, – а пасивно, шляхом ігнорування або перетворення смислу на знак, ідеології – на видовище. Однак, Ж. Бодріяр далекий від моралізаторства з приводу нехтування масами культурою, здобутками людства, раціональністю як такою, хоча позиція того, хто власне у цьому дискурсі користується цими здобутками, сама нав’язує зверхність. Так би мовити, «Масове суспільство XXI ст. не можна назвати скупченням невдячного, безвідповідального, прагнучого лише розваг натовпу» [Лазарева М. Етичні дилеми масового суспільства в контексті глобалізаційних викликів / Марина Лазарева // Вісник Львівського університету. Сер.: філософські науки. – 2012. – Вип. 15. – С. 87], але дуже хочеться. Дійсно, які ж позитивні риси маси можна назвати? Виправдати масу тим, що вона «ввібрала у себе весь потенціал людства» [Там же, С. 87] важко, адже це як раз невтішна констатація того, що всі люди на сьогодні оточені масою, поглинені масою. Вона буквально «ввібрала у себе» всіх нас. Однак, позиція дослідника повинна підказувати необхідність відмови від осуду мас та моралізаторс-

25

тва з приводу її інертності та неосвіченості. Адже задача наша полягає не в цьому. Тим більше, що апоплектичні твердження про згасання світла людського розуму в масах зазвичай ґрунтуються на романтизації минулого, браку розуміння людської природи, яку з більшими підставами можна вважати незмінною, ніж «зіпсованою» сучасністю. Так, існують специфічні риси сучасного суспільства, що відрізняють його від попередніх, однак не слід вважати, що всі вони не мали попередніх форм існування, що в минулому (в античну добу чи в Новий час, байдуже) всі були «добрі та розумні». Скоріше за все, всі ці проблеми, які зараз ми обговорюємо як «повстання мас», «індивідуалізація суспільства», «суспільство споживання», в тій чи іншій формі існували завжди, але масштаби сучасного їх прояву дають не зайвий привід звернутись до важливих питань.

І ці питання полягають зовсім не в тому, чи треба зневажати маси за посередність та інертність, чи вони, навпаки, стрімко розвиваються та гідні пошани. Ні, ці питання виглядають для нас вторинними порівняно з питанням про те, що таке соціальність. Адже саме до цього питання прямують концепції «мовчазної більшості» та «повстання мас». Х. Ортега-і-Гассет та Ж. Бодріяр, кожен у свій спосіб, намагаються привернути увагу до втраченого простору соціальності, під якою розуміють дещо більше, ніж спосіб співжиття «суспільних комах». Можна припустити, що у даному контексті під соціальністю мається на увазі таке ставлення до іншої людини, коли – експліцитно чи ні – у ньому присутнє усвідомлення Іншого як «такого ж члена суспільства, як і я». Можливо, таке ставлення існувало раніше і загинуло із розвитком масового суспільства, у якому індивід як суб’єкт суспільного життя поступився місцем натовпу. А можливо, що власне вищеописаної соціальності не існувало ніколи, а теорії її загибелі у масі – результат романтизації минулого та відчуття ізольованості інтелектуала у натовпі. Однак, навіть якщо відчуття втрати соціального не підкріплене самою втратою, воно виникає не без причини і, що важливіше, не без наслідків. 

26