Філософія — це передусім пошук універсального способу мислення, спроби його реалізувати. Опис і процесу здійсненого мислення, і, особливо, його результатів носить характер тільки вторинної мети. Саме тому Е. Гуссерль підкреслював, що феноменологія — жодним чином не вчення і не система, а особливий спосіб "схоплення сутності". ... Очевидно, що такий опис здійснюється спочатку в межах трансцендентальної області, але не повинен нею обмежуватись. Так, можлива феноменологія суспільства, феноменологія культури. Принципово важливим для виявлення можливостей і "правил" застосування феноменології є питання стосовно феноменологічної редукції, а точніше — феноменологічного залишку.

Визначення істини як ά-λήθει’ї, не-прихованості, формулюється М.Гайдеггером у одночасно із введенням принципу онтико-онтологічної відмінності. Проте ці два елементи "Буття і часу" не пов’язуються автоматично і не відіграють однакової ролі у формуванні онтологічного дискурсу, що орієнтувався б виключно на пошуки смислу поняття "буття". Такий дискурс варто позначити як а-кореспондентний.

Найпершою інтенцією філософського мислення заходу була ідея αρχη, такого початку, що міг би пояснити народження і загибель речей, який своєю вічністю забезпечував б сталість серед змін видимого світу, а єдністю — спільну розумну основу і смислове пояснення для різноманітних подій у світі...

В той час як інтерес до онтології значно зріс завдяки філософуванню Гайдеггера та постмодерністським пошукам, умови її розвитку зазнали значних змін. Буття втрачає характер тієї очевидності, що фіксується істинним знанням. Навпаки, воно все більше здається недосяжним, оскільки стосовно науки стає зрозуміло: вона сама створює об’єкт власного дослідження і сама постулює власну адекватність реальності. 

Пред-ставляющее мышление основано на прямолинейности взгляда, который видит только то, что находится прямо перед ним. Работы Хайдеггера посвящены не только, и не столько "изобличению" такого стиля мышления. Теперь речь идет о формировании нового стиля мышления, поэтического мышления, способного не просто преодолеть платоновскую метафизику, но увести в "близь ближайшего" и возвратить человека к его истокам.

Парменід, Гайдеггер - що спільного у позиціях цих мислителів? Античний філософ, "батько" онтології та сучасний філософ, аналітик Dasein, критик метафізики - насправді залишаються у межах однієї парадигми онтології. Όν ή όν, буття є буття, - сказав Парменід, і наче не залишив нам жодного вибору...

Мамардашвілі цікавиться тими проблемами онтології, які пов’язані, передусім, із буттям свідомості, сутністю людини взагалі. На думку філософа, людина є акт, а не факт. Тобто ми не можемо говорити про наявне буття людини як якоїсь речі, нехай і специфічної. "Свідомість є зусиллям, творчістю"... 

Виникнення онтології пов’язують із введенням поняття буття. Але водночас, як відомо, було введене і поняття небуття. В сучасній філософії зустрічається зміщення акцентів щодо співвідношення категорій буття та небуття. 

Світогляд людини неодмінно повинен містити пояснення явищ "негативних" — тих, що породжують страх і тривогу. Інакше світогляд не виконує своєї функції погодження людини з тією реальністю, з якою вона стикається ззовні власної свідомості. Світоглядному оптимізмові найбільше перешкоджає встановлення факту існування небуття (у таких його виявах як порожнеча, самотність, смерть), тому саме це явище найбільше потребує світоглядного осмислення. 

Изначальным путем к бытию представляется путь, что лежит через пространство сущего.  Сама проблема бытия в своем рождении тесно связана с проблемой сущего. Поэтому для онтологии нет возможности игнорировать проблему соотношения бытия и сущего. Рассмотрение того, как в разные времена решалась эта проблема, поможет сделать выводы относительно характера и границ влияния определения сущего на собственно онтологическое мышление, под которым мы понимаем специализированное изыскание смысла понятия "бытие".