Головна » Статті |
Всього матеріалів в каталозі: 34 Показано матеріалів: 31-34 |
Сторінки: « 1 2 3 4 |
І М.Мамардашвілі, і А.Чанишев вважають, що людина як найінтенсивніше буття є істотою, що висить у порожнечі, оточена небуттям, не має підґрунтя для свого існування. Проте в нігітології наявний світ має статус небуття безвідносно до діяльності чи бездіяльності свідомості. М.Мамардашвілі ж вважає, що наявне не є буттям настільки, наскільки ми не можемо очікувати жодного буття у світі і в нас без нашої участі в ньому, адже буття залежить від певного акту, який здійснюється людиною. Тобто, океан небуття оточує людину лише тоді, коли вона покладається на існування світу самого собою. |
Доля є уявленням про певну доцільність життя, невідворотність та послідовність життєвих обставин, що пов’язана також із властивостями суб’єкта. Це уявлення про цілісність життя, його певну зв’язність, хоч ця зв’язність може й не бути відомою та зрозумілою нам. Таке уявлення ґрунтується перш за все на уявленні про цілісність самого суб’єкта. Адже доля повинна бути завжди «чиєюсь», а якщо цього «когось» немає як цілісності та субстанції, то і долю немає кому приписати. Уявлення про долю — це також і відбиток нашого прагнення до смислу. Отже, ми повинні повністю відмовитись від цього прагнення чи знайти нову форму для нього? |
Археологічний проект Мішеля Фуко здебільшого сприймається як спроба наголосити на владі дискурсу над окремою особистістю, владі правил побудови і функціонування дискурсу над бажанням окремого індивіда висловити себе. У зв’язку з цим і "смерть суб’єкта" тлумачиться як констатація факту неможливості існування автономної свідомості в сучасному просторі тотальної детермінованості будь-яких спроб формування і висловлення смислів. Археологічний аналіз Фуко спрямований проти прагнення самоствердження та самозамилування особи в дискурсі. |
У статті розглядається принцип "смерті суб'єкта", сформульований Фуко, у його співвіднесеності із творчістю Хайдеггера в пізній період. Зіставлення міркувань Хайдеггера й Фуко відкриває можливість нової інтерпретації концепції останнього. "Смерть суб'єкта" — це та відстороненість мислення від самого себе, що є необхідною передумовою пізнання й самопізнання. |