Опис інтенційної роботи свідомості за допомогою феноменологічної редукції повинен відбуватись у контексті опису життєвого світу. Один із головних аспектів потенціалу цього поняття з точки зору розвитку феноменологічної соціології полягає у використанні його в прямому його значенні — як позначення «власного світу» індивіда.

Cоціальна феноменологія пропонує такий спосіб дослідження соціальної реальності, що стосується експлікації основ формування самого досвіду соціального життя. Феноменологічний підхід у соціальній філософії та соціології переорієнтовує увагу дослідника із сприйняття та опису фактичності соціальної реальності на опис конституювання цієї соціальної реальності в інтенційній роботі свідомості. Таким чином, головне завдання феноменологічної соціології полягає у пошукові тих структур, що забезпечують зустріч із соціальним, уможливлюють конституювання соціальної реальності як самостійної сфери реальності. В феноменологічній соціології А. Шютца концепт «біографічної ситуації» грає роль підтвердження необхідності розуміння суб’єктивного тлумачення смислу соціальної дії. Однак, поняття «ситуації» як такої не вичерпується її впливом на мотиви та цілі соціальних дій. Так само як «подія» є не лише об’єктом типізації, як  це видно в Шютцевому аналізі сприйняття типового та унікального. Набагато важливішим є те, що ці структури — подія та ситуація — можна описати з точки зору конституювання в їх межах досвіду соціального. 

Готовність відстоювати власні погляди всупереч більшості, коли та помиляється, звично вважати позитивною моральною якістю. І навіть якщо ми розуміємо, що нонконформізм цілком можливо розглядати як конформізм стосовно норм та ідей меншості, а сам конформізм  не є однозначно негативним явищем у суспільстві, все ж пристосовницька позиція не викликає морального схвалення. Однак, моральна оцінка даного явища може бути не завжди адекватною. Ситуаціонізм — в розумінні соціально-психологічної концепції німецько-американського психолога Курта Лєвіна — пропонує важливе доповнення до розуміння рушіїв конформної поведінки.

Якщо розглядати суспільство як систему комунікацій, як це робив Ю. Габермас, тоді очевидною стає проблема опису можливих типів перешкод на шляху комунікативного руху у сучасному суспільстві. Дослідження конкретних викривлень комунікативних процесів здійснюються загалом в межах експериментальної соціальної психології. Один із найбільш важливих та поширених типів викривлення ситуацій спілкування  описується Л. Россом як «фундаментальна помилка атрибуції». Вона виявляється у невірному поясненні причин поведінки оточуючих. В центрі і повсякденного, і наукового спостереження опиняється скоріше персонаж у певній ситуації, в якій він діє згідно із своїм характером, ніж ситуацію, що змушує приписувати персонажу саме такий характер. Наприклад, якщо певна особа погодиться допомогти незнайомій людині на вулиці, а інша — відмовиться, то ми, не запитуючи навіть про подробиці, перш за все оцінимо першу як «доброзичливу», «альтруїста», другу — як «черству», «егоїста». Однак, саме подробиці конкретно ситуації показали б нам, чи адекватно оцінювати саме особу, її характер, позитивним чи негативним чином.

Соціальна феноменологія ставить собі за мету опис зустрічі з соціальним, опис досвіду конституювання соціального. Необхідно позначити ті структури людського життя, що несуть в собі можливість усвідомлення соціальності як нередукованої частини цього життя. В якості такого поля ми пропонуємо подію та ситуацію.

Соціальна феноменологія ставить собі за мету опис зустрічі з соціальним, опис досвіду конституювання соціального. Необхідно позначити ті структури людського життя, що несуть в собі можливість усвідомлення соціальності як нередукованої частини цього життя. В якості такого поля ми пропонуємо фактичність та ситуацію.

Мета феноменологічної соціології визначена досить чітко — необхідно описати саме конституювання соціального, а не результат цього конституювання у вигляді уявлень про "природу" суспільства чи про його конкретні процеси. Проте із виконанням цієї мети пов’язані серйозні труднощі. Після встановлення мети феноменологічної соціології необхідно визначити поле досліджень, той "простір", де саме відбувається конституювання соціального, і завдяки якому воно взагалі можливе. Для вирішення цієї проблеми варто запропонувати введення двох понять — "подія" та "ситуація". 

Феноменологія у застосуванні до соціально-філософського поля досліджень отримує значний потенціал через поняття «подія». Адже і поза інституційними межами феноменологічної філософії це поняття привертає дедалі більше уваги. Соціальна феноменологія також не оминає цього зацікавлення і може надати власний варіант тлумачення події та її значення для осмислення соціального буття. Важливо відзначити той факт, що з теоретичних джерел самої соціальної феноменології праці Е. Гуссерля найменше сприяли розробці питання події, а дійсними джерелами такої розробки виявляються роботи М. Гайдеггера. Дослідження цих джерел має на меті встановлення смислу поняття «подія» та його можливого значення для соціальної філософії.

Феноменологічною редукцією Гуссерль називає процедуру виключення із розгляду буття світу, в наслідок чого він стає лише "претензією на буття". Це радикальне звернення до егологічного аналізу, який покликаний описати конституювання в нашому сприйнятті світу та інших людей. Передумовою та умовою можливості всіх "позитивних наук", і соціології в тому числі, є звернення саме до реального світу в його об’єктивному існуванні. Чи може тоді феноменологія, яка визнає єдиним можливим підґрунтям дослідження трансцендентальне его, бути якимось чином дотична до соціальної філософії? 

Феноменологическая социология Шютца по праву считается одной из успешных попыток применения феноменологии Гуссерля в специальных исследованиях. Критика Шютцем положений феноменологической философии занимает важное место в описании его собственных методологических принципов. Но во многом эта критика не соответствует реальному процессу восприятия и приспособления феноменологии для нужд социальной философии.